У дошкільній дидактиці традиційно виокремлюють такі основні види дитячої діяльності: ігрову, предметно орієнтовану і навчальну, які, як зазначає доктор психологічних наук Віктор Слободчиков, є суспільними за походженням, змістом і формою.

Особливості навчальної діяльності дошкільників

На відміну від інших видів дитячої діяльності, ефективність навчальної залежить від того, наскільки кожна дитина розуміє і приймає навчальне завдання – навчання чогось нового.

Виокремлюють три форми навчальної діяльності:

• навчання у процесі повсякденного життя;
• заняття за вибором дітей;
• обов’язкові (спеціальні) заняття.

Науковцями і практиками визнано, що формування навчальної діяльності можливе лише під час спеціально організованих занять, коли дитина приймає навчальне завдання, поставлене вихователем, і засвоює способи його розв’язання.

Нині, на жаль, заняття часто перетворюється на дидактичний каламбур – веселу, дотепну гру, після якої мало що залишається в головах, душах і серцях дітей. Водночас відмова від занять як основної форми навчання в дошкільному закладі й використання лише ігрових форм роботи негативно позначається на розвитку дітей і підготовці їх до школи. Варто наголосити, що так званий нетрадиційний (іноді навіть пишуть – інноваційний) підхід до організації навчання дітей далеко не завжди може гарантувати ефективність освітнього процесу. Часто трапляється так, що не традиційність лише шкодить. Новація заради новації, не традиційність заради моди – хибний і вельми небезпечний шлях.

Навчальна діяльність – це різновид діяльності, що полягає у засвоєнні суб’єктом знань, вироблених людством.

Отже, некоректно використовувати термін «нетрадиційне заняття» з дітьми. Адже це означає, що до проведення такого заняття вихователь використовував лише традиційні форми роботи з дітьми. Але ж у цьому немає нічого поганого. Талановитий фахівець може провести заняття, використовуючи лише традиційні форми роботи з дітьми, так, що всі    «новітні шоу» поряд з ним змарніють. Усе залужить від професіоналізму педагога, а не від того, було це заняття традиційним чи якимось іншим.

Сучасні технології нас цілком підкорили – проникли практично до всіх сфер нашого життя. Природно, що десь це на краще, десь не зовсім. Одним з найуживаніших термінів упродовж двох останніх років на теренах інтернету є «педагогічний дизайн».

Педагогічний дизайн заняття

Педагогічний дизайн заняття – це спланований систематичний процес, що передбачає реалізацію таких чотирьох компонентів:

• предметно-просторового;
• пізнавально-діяльнісного;
• соціально-особистісного;
• рефлексивно-творчого.

Отже, педагогічний дизайн заняття складається із зазначеного мінімуму компонентів. Своєю чергою, кожен із компонентів складається з комплексу необхідних елементів. Розглянемо зміст кожного з компонентів.

Предметно-просторовий компонент

«Простір» і «середовище» близькі за своєю суттю поняття. Простір існування людини, тобто середовище її існування, — це природне і соціальне оточення людини. З огляду на це дуже важливо розглядати освітній простір як систему впливів і умов формування особистості дитини, а також можливостей для її розвитку, що містяться в соціальному і предметному оточенні. Якщо йдеться про освітній простір, ми маємо на увазі локальний простір дошкільного навчального закладу і зокрема конкретний простір заняття – мікропростір. Отже, мікропростір – це сукупність матеріальних чинників освітнього процесу та міжособистісних відносин, які встановлюють суб’єкти освіти (педагог і дитина) у процесі своєї взаємодії на занятті.

Основна мета організації простору заняття полягає у прагненні педагога побудувати, змоделювати процес навчання так, щоб кожна дитина опинилася у сприятливих для її розвитку умовах, відчула комфортний вплив усього освітнього процесу заняття. Змістовно предметно-просторовий компонент освітнього простору заняття може містити такі елементи:

• групова кімната, зала (затишний кабінет) для ефективної роботи – тепла, добре освітлена, з необхідним мінімумом зручних модульних меблів;
• естетичний наочний і дидактичний матеріал розвивального характеру;
• технічні засоби навчання – комп’ютер з підключенням до інтернету, мультимедійний проектор, телевізор з великим екраном;
• символічна атрибутика.

Пізнавально-діяльнісний компонент

Пізнавально-діяльнісний компонент складається з комплексу елементів, які дають змогу суб’єктам освітнього процесу залучатися до різних видів діяльності, концентруючи їх особистісне зростання і прагнення до успіху. Цей комплекс елементів забезпечує:

• діяльні сну структуру освітнього процесу на занятті;
• гнучкість і розвивальний характер програмових вимог, які реалізують під час заняття.

Соціально-особистісний компонент

Соціально-особистісний компонент – це стиль презентації навчального матеріалу педагогом, заснований на принципі розвитку партнерської взаємодії з дітьми, тобто особистісно орієнтовані форми навчання. Інакше кажучи, названий компонент – це педагогічне забезпечення розвивальних можливостей освітнього простору.

Рефлексивно-творчий компонент

Рефлексивно-творчий компонент несе на собі основне навантаження щодо задоволення і розвитку потреб суб’єктів освітнього процесу у:

• відчутті безпеки;
• збереженні і підвищенні самооцінки;
• визнанні з боку оточення;
• самоактуалізації.

Основними елементами цього компонента є:

• авторитет педагога;
• взаєморозуміння і задоволеність усіх суб’єктів взаємовідносин;
• позитивні установки на діяльність і взаємодію;
• якісна результативність взаємодії суб’єктів.

Педагогічний дизайн заняття передбачає зв’язок і взаємозалежність компонентів, зокрема:

• інтеграція просторово-предметного і пізнавально-діяльнісного компонентів забезпечує зав’язку, мотивацію заняття, актуалізацію та активізацію знань;
• пізнавально-діяльнісного та соціально-особистісного – створює певний психологічний клімат;
• соціально-особистісного і рефлективно-творчого – створює певний характер взаємовідносин суб’єктів.

Суб’єкти освітнього простору заняття – педагог і діти – перебувають в епіцентрі моделі педагогічного дизайну. Зауважу, що вихователю, безумовно, належить ключова роль в організації освітнього простору заняття.

Упродовж десятиліть заняття зазнавало модифікацій за всіма без винятку важливими і другорядними параметрами. Деякі знахідки педагогів виявилися корисними, а саме: тематичний розподіл запропонованого дітям мовленнєвого матеріалу, робота за блоками і складеними модулями тощо. Проте деякі не виправдали себе, зокрема заняття-шоу та розважальні заходи, які більше схожі на «театр одного актора», де автором, режисером і навіть виконавцем ролей є одна людина – вихователь.

Заняття як процесуальна система базується на положеннях дидактичної теорії. Виокремивши зі всієї сукупності компонентів дидактичної підсистеми ті, що закономірно повторюються, і побудувавши дидактичну «сітку», можна встановити зв’язки між компонентами заняття, а потім визначити його структуру.

Структура заняття – це сукупність різних варіантів взаємодії між елементами заняття, що виникають у процесі навчання і забезпечують його цілеспрямовану дієвість.

Структура заняття визначається його змістом і місцем у циклі занять. Традиційно заняття складається з етапів, кожен з яких пов’язаний з рухом до поставленої мети в межах повного часового відрізка і є структурним елементом заняття. Проте один дише «набір» етапів заняття, розміщених у певній послідовності, не складає його структури. Структура заняття зумовлюється сукупністю закономірностей внутрішньої організації, згідно з якими компонуються його етапи.

Сучасне заняття – це форма навчання дітей дошкільного віку, в якій педагог, працюючи з усією групою, підгрупою або індивідуально у визначений режимом час, організовує і спрямовує пізнавальну діяльність з урахуванням індивідуальних, вікових можливостей і освітніх потреб кожного вихованця.

Нами розроблена й упродовж п’яти років експериментально апробована концептуальна модель організації занять із навчанням, розвитку мовлення і мовленнєвого спілкування дітей на основі системного підходу.

Запропонований нами педагогічний дизайн заняття дає змогу унаочнити концептуальні підходи до пропонованої чотирикомпонентної структури заняття.

Педагогічні стереотипи та дидактичні штампи

Педагогам часто доводиться стикатися з необхідністю переосмислення особистого досвіду і власної педагогічної системи, долати педагогічні стереотипи та дидактичні штампи.

Конспект заняття

До педагогічних стереотипів і дидактичних штампів варто віднести використання словосполучення «конспект заняття».

Іноді від вихователів можна почути такі фрази: «Робота більше не приносить задоволення», «Не розумію, навіщо я цим займаюся і пишу ці кляті конспекти», «Роблю якусь безглузду, нікому не потрібну роботу». Зазвичай, це свідчить про те, що у вихователя професійна криза, яка, як відомо, виявляється у трьох аспектах: емоційному виснаженні, цинічному ставленні до праці та її результатів і нестачі почуття особистісного досягнення. Людина відчуває постійну втому, дратівливість, втрату інтересу до праці. У роботі вихователя дошкільного навчального закладу це може статися тоді, коли за «малим великого не видно», коли вихователь-методист наполягає на «паперовому мотлоху», і що більше написано, то вище цінується діяльність…От і пишуть вихователі «днями і ночами», «витворяють» щось нове і обов’язково – «нетрадиційне»…

Що ж означає поняття «конспект»?

Конспект – це письмовий текст, що систематично, коротко, логічно і зв’язко передає зміст джерела інформації (статті, книги, лекції, заняття тощо). Це систематичний, логічно зв’язаний запис, що об’єднує план, тези, виписки або принаймні два з цих типів записів. Наголосимо, що перша частина визначення цього поняття – систематично, коротко, логічно і зв’язко передає зміст – це основні вимоги, яким має відповідати конспект за суттю. Адже виписки з окремими пунктами плану, якщо в цілому вони не відображають логіки викладу, якщо між окремими частинами запису немає смислового зв’язку, — це не конспект. Конспект коротший, ніж інші види записів. Але конспектом, написаним одним педагогом, не завжди можуть користуватися інші. Конспект заняття можуть писати фахівці, вихователі, які мають достатній теоретичний і практичний досвід. Зазвичай конспекти доповнюють новими матеріалами, удосконалюють, уточнюють.

Систему конспектів іноді відносять до технологій.

Сценарій заняття

Сценарій – це текст, написаний як основа для певної форми роботи (вистави, розваги, свята тощо). Це сюжетна схема чи заздалегідь підготовлений детальний план проведення певного заходу. Сценарій зазвичай нагадує п’єсу.

Сценарій заняття з дітьми – це сюжетний, підготовлений заздалегідь план проведення заняття, який умовно можна розділити на частини:

• зав’язка – герой або герої, з якими діти знайомляться зазвичай під час сюрпризного моменту (експозиція), потрапляють у драматичну ситуацію, що підводить до ускладнення (перша частина заняття – комунікативна діяльність – запитання до дітей, актуалізація знань, словника тощо);
• ускладнення – найскладніша частина сценарію, що містить обов’язкове ознайомлення з чимось новим і невідомим (друга частина заняття – пізнавальна діяльність – введення нових слів, ускладнення та збагачення активної лексики дітей тощо);
• перипетії, до складу яких може входити одне або кілька ускладнень, і кульмінація – момент найвищої напруги сюжету – апогей, коли досягається вища точка (третя частина заняття – перетворювальна діяльність – вправи з формування граматичної правильності мовлення тощо).
• розв’язка і фінал (четверта частина заняття – оцінно-контрольна діяльність, рефлексія).

Сценарій заняття доцільно писати студентам, які готуються до педагогічної практики в дошкільних навчальних закладах, вихователям-початківцям та під час підготовки відкритих переглядів занять усім вихователям незалежно від стажу роботи.

Особливості сюжетних частин заняття

На перетині першої та другої частин заняття відбувається зав’язка, яка:

• забезпечує розуміння дітьми змісту своєї пізнавальної діяльності;
• мотивує пізнавальну діяльність дітей та пробуджує інтерес до неї;
• спонукає дітей до пошуку шляхів розв’язання ситуації, що склалася.

Головним на цьому етапі заняття є «зачіпка» — несподіванка, дивовижна подія, що спантеличує, створює проблемну ситуацію, новий поворот в уже відомому матеріалі, сюжеті.

Наприкінці другої частини заняття відбувається ускладнення змісту пізнавальної діяльності, а саме:

• ознайомлення з новими термінами;
• розуміння дітьми змісту ускладнень своєї діяльності;
• усвідомлення мети діяльності – того, чого вони можуть досягти на занятті, чого від них очікує вихователь.

Найважливішим на цьому етапі є будь-який вияв дитячої пізнавальної активності: здогад, судження, припущення, елементарна гіпотеза тощо. А також важливим є чіткість визначення педагогом нових термінів і понять. Саме вони дають дитині змогу усвідомити відмінність попереднього знання від нового. У цій частині слід активізувати в мовленні дітей такі мовленнєві звороти, як-от: «мені здається», «я не згоден», «можливо, це не так», «я вважаю», «на мою думку» тощо.

Третю і четверту частини заняття розділяє кульмінація – діти під час перетворювальної діяльності розв’язують проблемну ситуацію, практично засвоюючи матеріал. Дуже важливо, щоб кожна дитина працювала у природному для неї темпі, маючи змогу поміркувати, усвідомити своє рішення і дії.

І завершує заняття розв’язка, під час якої відбувається обговорення виконаної роботи, очікуваних і одержаних результатів.

Остання четверта частина заняття є його епілогом, який додає заняттю цілісності. Адже саме цей етап передбачає рефлексію особистих досягнень дітей під час заняття. Найважливішим є спонукання дітей до самоаналізу, усвідомлення результатів своєї діяльності та діяльності інших.

Отже, ми розглянули сучасні підходи та авторське тлумачення термінів:

• педагогічний дизайн заняття;
• конспект заняття;
• сценарій заняття.

Зауважимо, лише керівник дошкільного навчального закладу та вихователь-методист можуть визначити, як має діяти вихователь – розробляти дизайн заняття, писати сценарій чи конспект заняття.